За вікном шумів весняний дощ. Відбиваючись від листя, краплі потрапляли на скло. «Знову клята злива» - подумала вона, сьорбаючи каву з вершками й сидячи на стільці, зручно вмостивши ноги з чорними нігтиками на стіл.
У відповідь грім так струсонув небо, що воно розкололось на два світлих куполи. Кішка прожогом метнулась під ванну. «Клята гроза-а-а» - знову протягнула вона, і, щоб побуркуючи собі під ніс, відставила каву й піднялась. До хрусту в спині потягнулась і аж замуркотіла від приємної хвилі. Гарно бути здоровою і мати гнучке, сильне тіло. Правда, ніхто не знав, що до цього їй додалась ще й здатність перетворюватися такими ночами, як ця, на щось, що не піддавалося звичайній людській логіці. Перевертень? Ні, вона б так не сказала. Бо ж фізичних метаморфоз не було.
Все було інакше – її ніби починало ламати, а тоді раз - і ніби прозріння вдаряло в голову. Вона бачила картинки й образи в себе в голові, про інших людей. Безпомилково вгадувала, що ті думають, що люблять їсти чи пити… а також, що з ними може статися. З рідними людьми. Вміння читати думки? Та ні, все було геть не так. По тілу бродила сила, з голови в ноги і назад. А вона – вона лише провідник – бачила, бачила, бачила речі, відчувала чужий страх чи радість. А її провідником був дощ.
Ось і тепер – ніби зсередини хтось виламував хребта, кістки… тоді страх. Тепла хвиля радості. Другу зараз добре. А страшно сестрі. А братові…
Як же набридло це все. Вона б подумала, що психіатр по ній плаче, та все, що бачила, збувалося. Магія перетворювалась в реальність. Не просто фантазії хворої дівчинки – бо вона не була хворою аж ніяк. Проте багато чого віддала б, щоб стати звичайною.
Все припинилося раптово, як і почалось. Гроза скінчилась, а з нею й відчуття нереальності. Так само стояла на столі кава з вершками, а злякана кішка сиділа десь у ванній. Вмостивши ноги на стіл, вона увімкнула музику й поринула у мрії. Про те, що колись гроза не прийде, і вона стане вільною.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
